Кожна людина хоча б на мить час від часу замислюється над вічними питаннями буття, але рутина заважає заглиблюватися в безмежний простір роздумів і загадок. Ми маємо навчитися слухати й чути один одного й, напевно, тоді виникатиме менше протиріч та непорозумінь. Про своє ставлення до подій, що зараз відбуваються в Україні, про книгосвіт та людські цінності ми поспілкувалися з філософом, журналістом та релігієзнавцем Сергієм Філіпповим.

- Що означає для вас поняття «філософія»?

- Це цілий світ. Одного разу ти чуєш його поклик і розумієш, що забути його тобі вже не сила. Світ із мільйоном непройдених ніким шляхів. І свій шлях у цьому світі кожному належить знайти самому. Знайти і пройти від початку до кінця. Науковці у своїх дослідженнях спираються на суму вже отриманого людством знання. Натомість філософу доводиться всі істини відкривати для себе по-новому. Він досліджує філософську традицію і шукає для себе авторитетів, збагачуючи власну культуру мислення. Але  відповіді на вічні питання він шукає сам. Власне той світ, куди вирушає філософ, – це не якась паралельна реальність чи країна відірваних від життя фантазій. Це той самий світ, де живемо ми всі, але у філософа трохи ширший спектр сприйняття.

- Що вас спонукало стати на шлях філософії?

- Років у чотирнадцять я почав замислюватися над тим, чи є щось більше, аніж життя пересічної дорослої людини, яке мав змогу спостерігати. Саме тоді я познайомився з дівчиною, й ми не одну годину проговорили телефоном на ці вічні теми. Ми говорили однією мовою, ставили однакові запитання, незважаючи на те, що вона була на п’ять років старшою за мене. Але невдовзі наші шляхи розійшлися, вона переїхала на інший кінець міста. А згодом я із жалем для себе помітив, що вона просто вийшла із безтурботного віку запитань про вічне. Втім, можливо, це мені лише здалося, може, вона й зараз живе якимось цікавим життям, але про її подальшу долю мені нічого невідомо.

- За освітою ви не лише філософ. Розкажіть, як поєднуються ваші професії і чи вистачає часу для філософських міркувань?

- Філософія могла би мені заважати, якби я йшов проти своєї природи й намагався наступити на горло своїй пісні. Але, слава Богу, життя не дає мені засиджуватися в оточенні буденних і звичних речей. Якщо говорити про моє сьогоднішнє заняття – журналістику, – то я завжди шукаю для себе такі теми й таких співрозмовників, щоб вести з читачем чи слухачем діалог довкола питань, що актуальні для мене самого: хто ми, що робимо в цьому світі, як нам почути один одного.

- Хто з відомих філософів чи діячів культури особливо вплинув на формування вашого світогляду?

- Спостерігаючи за однокурсниками, я помітив, що дуже важливою є книжка, яку першою відкриваєш у пошуку відповідей на вічні запитання. Вона може на все життя стати сіткою  координат, на яку ти будеш наносити відкриті тобою нові береги. Років у п’ятнадцять у мене опинився Новий заповіт. І, коли я на другий день дійшов до нагірної проповіді Ісуса Христа, це стало для мене своєрідною точкою неповернення. Відтоді я перечитав не один десяток богословських і філософських праць, але все частіше помічаю, що в центрі колеса моєї свідомості все одно стоїть той галилеянин у білій одежі зі своєю тихою проповіддю: «Блаженні чисті серцем, бо вони Бога побачать».

Християнські містики кажуть: «Приходь у келію, і келія тебе всьому навчить». Щось подібне я відчував на собі. Всесвіт не залишав мої запитання без відповіді. Але у віці старшокласника ще надто мало в мене було досвіду, аби слухати себе й довіряти внутрішнім осяянням. І я пішов із питаннями про вічне до тих, хто займається цим професійно. Я познайомився, мабуть, з усіма релігійними конфесіями, представленими в нашому місті. Бачить Бог, мені дуже хотілося пристати до якоїсь із цих численних церков і безтурботно попливти в край спасіння і благодаті. Я уважно слухав, чому вони навчають, дивився, як живуть. Скрізь казали: «У нас істина! Саме ми зберегли чистоту євангельської віри!». Спочатку це викликало когнітивний дисонанс, але згодом я просто зрозумів, що кожен має свою систему підходів. Знайомство з новим підходом не робило в моїй голові каші, навпаки, я відчував, що кожного разу збагачуюся новим досвідом. І головне, я поважав кожен такий досвід, саме тому згодом і обрав для себе як спеціалізацію релігієзнавство.

Також мій юнацький світогляд формувався під впливом бардівської пісенної творчості. Це такі видатні постаті, як Булат Окуджава та Володимир Висоцький, малознані, але фантастично прекрасні поети Віра Матвєєва, Євген Клячкін. Їхня творчість про всесвітні закони, дію яких не може спинити жодна цензура, жодна система насилля й узагалі ніяка темна сила в нашому світі.

- Якими ви бачите тенденції розвитку філософії в Україні?

- В умовах відкритого і глобалізованого світу навряд чи можна говорити про якусь специфічно українську філософію. На жаль, я не читаю новітніх філософських праць, не відстежую сучасні тенденції, тому не скажу нічого конкретного. Однозначно людство буде робити філософське осмислення тих глобальних питань, які ставить перед нами сьогодення. Проводяться дослідження на межі філософських дисциплін та екології. Комунікативна філософія досліджуватиме відкритий інформаційний простір, який розвивається просто на очах. Навіть логіка, яку цікавлять не світоглядні проблеми, а закони людського мислення, сьогодні оперує такими інструментами, як семантика можливих світів і часових потоків.

- Як із погляду законів буття ви би пояснили те, що зараз відбувається в нашій країні?

- Почнемо з того, що я не знаю законів буття. Тому можу поділитися лише своїм суб’єктивним баченням. Насамперед ми не знаємо достеменно, що відрізняє людину від братів наших менших. Уяви, що ми з тобою сіли грати в шахи, і ти партію за партією в мене виграєш. Так відбувається не тому, що ти супершахматист, просто ти граєш трохи краще, ніж я. Людина – це вища форма організації матерії, але чи великою є та різниця, маржа, як сказали б економісти, що дає нам змогу домінувати над іншим живим світом? Пам’ятаєте злих і хтивих істот єгу, з якими зустрівся Гулівер в країні гуїнгмів? Кожне покоління на власному досвіді переконується: є тоненька плівка цивілізованості, під якою ховається чи то мавпа з ломакою, чи то рептилія зі своїми темними, первинними страхами й інстинктами агресора. Такі прояви тваринності притаманні не лише окремій людині, а й цілому соціуму. Негативні думки, агресія великої кількості людей, спрямовані в один бік, створюють потужний ментальний фантом, який починає жити своїм життям, організовувати і спрямовувати людей відповідно до своїх потреб. Людина отримує приємне відчуття захищеності і приналежності до великої зграї, натомість віддаючи свою волю, яка й так багатьом із нас лише заважає жити. Одна моя знайома, яка побувала в Німеччині, зізнається, що не розуміє, як цих мирних, флегматичних бюргерів можна було розвести на нацизм. Сьогодні ми з жалем спостерігаємо, як, паразитуючи на людському невігластві, одна державницька ідея, до того ж абсолютно убога, покликана до життя божевільними реставраторами, знов засіває землю смертями і стражданням.

- Чи могла би філософія зарадити ситуації? Як?

- Філософія – це не про те, як нам діяти в кожній конкретній ситуації. Пам’ятаєте баладу про боротьбу Володимира Висоцького?

И когда рядом рухнет израненный друг,

И над первой потерей ты взвоешь скорбя,

И когда ты без кожи останешься вдруг

Оттого, что убили его, не тебя…

Навряд чи в такій ситуації стануть у пригоді поради філософа. Але філософія – це ті правильні книжки, які ми читали в дитинстві. Це те, що українці не розгублять і винесуть із цього великого поля бою, те, що кожного з нас робить людиною.

- Яку літературу ви читаєте? Що могли б порадити нашій аудиторії?

- Читаю і філософські, і богословські праці. Але, чесно кажучи, найбільший драйв я отримую від читання художньої літератури. Адже в ній ті ж вічні питання, але мовою живих образів. Перше, що спадає на думку, – «Чайка на ім’я Джонатан Лівінгстон» Річарда Баха.  Ще мене свого часу дуже надихала творчість Ромена Роллана про зростання особистості і взаємодію з буремним довколишнім світом. Люблю безмежно добрі книжки Ремарка про те, що в найжорстокіших обставинах можна залишатися людиною. Якщо говорити про нашу літературу, то часто за натхненням звертаюся до творчості Олеся Бердника, вічного романтика, що порівнює зорі з квітами, говорить про безмежність людських можливостей і формує мрію про те, що людина освоїть всесвіт, але не технічними засобами, а силою власної любові й творчості.

- Які питання, на вашу думку, є нагальними і їх треба порушувати в нашому соціумі в першу чергу?

- Особисто для мене дуже цікавими є ті зміни, які буквально на очах відбуваються в нашій свідомості. Немає кращого, ніж віддати життя за друзів – цей євангельський принцип ліг в основу нашої консолідації, нашого самовизначення. Однак ще дуже багато зусиль нам доведеться докласти, щоб навчитися чути один одного. Адже ми настільки різні, що це навіть важко собі уявити. Знайти ті слова, які стали б нашою спільною мовою – завдання тих, хто вміє бачити людство як єдине ціле: поетів, філософів, а також людей, що займаються практичним служінням. Я спостерігаю за діяльністю волонтерів і мені здається, що саме вони можуть прийняти в майбутньому естафету духу.

- Чи можете сформулювати свою життєву позицію?

- Я не можу залишатися на одному місці, мене весь час кличе дорога. В цьому сенсі я відчуваю спорідненість із Григорієм Сковородою. Для мене великою насолодою є споглядати світ, бачити мільйони невидимих зв’язків, які об’єднують усіх нас в єдиний духовний організм. Якщо говорити мовою образів, то це можна уявити як площу, заповнену людьми, всі тримаються за руки й через потискання руки передають одне одному свої найкращі емоції і думки. Тільки на тонкому рівні таких рук у нас не дві, а набагато більше. Через кожного з нас проходить безліч струменів духовного досвіду. Один іде по лінії роду – від матері до дитини, ще один від майстра до учня, досвід приходить через книжки, пісню, місто, в якому ми живемо, через живе спілкування душ, коли слова зайві. Моя життєва позиція із часом міняється. Раніше мені вистачало дороги й споглядання. Нині замислююся над тим, що весь досвід, усе прекрасне, що отримую від людей, я повинен невпинно віддавати далі, не робити запасів з любові й доброти, як казав Булат Окуджава.

Спілкувалася Леоніда Пономарьова

Fatal error: Allowed memory size of 134217728 bytes exhausted (tried to allocate 87 bytes) in /home/governance/www/governance.org.ua/app/webroot/cult/wp-includes/cache.php on line 503